Дмитрий Резниченко (reznichenko_d) wrote,
Дмитрий Резниченко
reznichenko_d

Герой

Минулої неділі я ридма ридав на похороні людини, з якою не був знайомий, про яку за день до того взагалі не чув, і навіть поховавши, так і не побачив її обличчя - в труні половину голови їй замінив скручений рушник і чорна в'язана шапка.

Людину звали Микола Басюк, йому було 63 роки. У п'ятницю, 18 січня 2014 року, зранку, він зайшов в кабінет свого начальника і впритул розстріляв того з обрізу мисливської рушниці, а також поранив у плече головного бухгалтера, яка встигла втекти. Після чого забарикадувався в кабінеті, просидів один на один з трупом ворога чотири години, і застрелився сам.

Через день його назавжди проводжали родичі, численні друзі, сусіди та колеги (колишні й нинішні - ті, що не побоялися можливих дисциплінарних висновників за такий демарш). Мені було соромно перед цим натовпом - вони плакали за близькою людиною, а я приїхав, бо почув поки що тихий, але чіткий, однозначний поштовх історії. Для них все скінчилося, а для мене біографія Миколи Басюка почалася тільки зараз, по смерті, а з нею - щось значно важливіше за життя та смерть однієї людини.

Живучи за суспільними правилами з німого віку, ми погано уявляємо, на яких глибоких шарах психіки ці правила керують нашою поведінкою, і яка масштабна суспільна криза потрібна, щоб зламати їх вшиту систему. Коли людина, яка все життя чесно трималася правил, зберігала з оточуючими теплі стосунки, несподівано береться за зброю, значить - у цьому суспільстві йому більше нема до кого апелювати. Значить, серед існуючих легальних структур нема жодної, якій він делегує свою волю, і тому всі вони - апарат насилля над ним.

Микола Басюк ніби спеціально мав усі ознаки людини, яка ні за яких обставин не могла стати терористом: пенсійного віку, провінційний, аполітичний батько двох дорослих дітей. Сумлінний робітник ОАО "Уманьгаз", за три десятиліття старанної праці дослужився до керівника газонаповнювальної станції, очолював невеликий колектив. Не належав до жодної партії, не рвався змінювати суспільство, просто розливав по балонам рідкий газ і будував, як міг, своє звичайне людське щастя. До самого атентату ніхто не підозрював, що він здатен стріляти, що взагалі колись тримав рушницю в руках.

Микола Басюк очевидно не вмів красти, за життя він не накрав собі навіть на пишні похорони, - лише старенький орендований "Лаз" із сумними, бідно вдягненими жінками, проста труна, поминки в кафе "Турист" на околиці Умані. Чим маленька людина перейшла шлях великій? З чого почався конфлікт нового начальника (депутата Черкаської обласної ради, замголови постійної комісії облради з питань ЖКХ та паливно-енергетичного комплексу, керівника міської організації "Партії Регіонів", голови правління "Уманьгазу") Володимира Мельника та підлеглого Миколи Басюка ніхто в подробицях не розказав, а розпитувати убитих горем людей було вище моїх сил. Проте розвивалося все звично, як прийнято в Україні, коли одна сторона має гроші і вплив, а інша ні, - Мельник повісив на Басюка чималий борг. Щоб частково розрахуватися, той мусив взяти банківський кредит, і опинився під загрозою втрати квартири. Під розв'язку начальник розжалував Басюка у звичайні слюсарі і поставив охороняти стоянку. Останній місяць життя Микола Басюк намагався вимолити у Мельника милості. Не вимолив.

Врешті, помстив за приниження тим, що єдине рівняє високих і низьких - смертю.



Всі революції мають у собі феномен індивідуального терору. Перш ніж прокидаються маси, перш ніж формуються і кристалізуються нові історичні спільноти, перш ніж суспільство осягне, що за старими принципами жити вже не виходить, прокидаються одиниці. Революція - це масштабний історичний самосуд. Не вірте обмеженим цинікам, які кажуть, ніби революцію можна створити штучно. Штучно можна зробити переворот, змову, провокацію, політичний скандал, але не ситуацію, в якій люди починають судити суддів.

У вчинку Миколи Басюка не було жодної політики, але його ворогом став член владної партії. І зараз я не хочу замішувати політичну пропаганду на горі і смерті людини, але я плакав і бажав горіти в пеклі Володимиру Мельнику і всім його однодумцям, всій його породі упирів. Будьте ви прокляті. Будьте навіки прокляті, і прокляте будь ваше криваве багатство, хай воно горем обернеться вам і тим, хто його успадкує після вас.

Миколу Басюка поховали на кладовищі неподалік селища Іваньки, - без схилених прапорів, без салютів, без кортежів. Це було одне з найзначніших видовищ, які мені довелося бачити за життя.

Спи спокійно, герой.


Tags: україна, чоловіки
Subscribe
promo reznichenko_d august 5, 2013 14:33 86
Buy for 5 000 tokens
Якщо бажаєте допомогти автору блога - допоможіть матеріально. Рахунок: 5168 7556 0076 8929 ("Приватбанк")
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 54 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →