Запрошуємо



Публічні зустрічі громадського руху "Новий Вогонь" проводяться щотижня, кожної п'ятниці, в Києві, на Подолі, неподалік станції метро Тараса Шевченка, на вулиці Костянтинівській-68. Четвертий поверх, актова зала.

З 19-00 по 21-00.
promo reznichenko_d august 5, 2013 14:33 87
Buy for 5 000 tokens
Якщо бажаєте допомогти автору блога - допоможіть матеріально. Рахунок: 5168 7556 0076 8929 ("Приватбанк")

***

У колишніх солдат нема ніякого "пост-травматичного синдрому". Його не існує.
Ми просто жили іншим життям, зовсім не таким, до якого звикли тут ви. Ми одним махом скинули з душі десятиріччя принижень та суспільних ігор. Ми бачили, як проблеми, які ви тут вважаєте неподоланними, вирішуються одним коротким наказом. Ми дихали.
Нас мучить не те, що ми пережили там. Там ми відчували себе дай Боже. Нам нестерпне повернення у ваші правила.
А ви намагаєтесь нас лікувати.

***

Мустафа Наєм ініціював законопроект #5110 - про посилення відповідальності громадян перед міліцією. Згідно цього закону вас можуть закатати майже на місяць, якщо міліціонер почує у ваших словах "образу".

Нагадую (як це не парадоксально), що на Майдані Наєм був не на стороні "Беркуту".

Великий спорт

Міжнародні спортивні ігри - це сублімація війни. Олімпійські ігри зокрема - то взагалі військові змагання; всі ці кидання списів, молотів, стрільба з луку, фехтування, стрибки з жертиною через паркани, боротьба і т.д. (Добре хоч перегони бойових колісниць відмінили).

Якщо винести війну й політику за дужки, то яке нам, врешті, діло, хто там кого заборе. І так очевидно, що один борець сильніше іншого; якщо жоден з них нам не друг і не ворог, то це лише їх особисте хоббі.

Проте мирні часи привчили нас, ніби професійний спорт має самоцінність. Тепер будь-який бройлер щиро вважає себе не стільки солдатом, скільки шоу-зіркою. І звісно ж, він не відчуває жодних зобов'язань щодо країни, яка його готувала, годувала, забезпечила квиток на міжнародну арену. Вважає, що може бути відкритим прихильником ворога, або просто зневажати свою країну, а країна при цьому ще й мусить бути вдячною.

Справа Небесної Сотні

Сьогодні представники "Нового Вогню" відвідали судове засідання, де розглядається справа п'яти міліціонерів-"беркутів", які звинувачуються в убивстві Небесної Сотні. Кримінальне провадження тягнеться без певних результатів вже роки, на засіданнях плачуть свідки, згадуючи своїх загиблих, спокійно працюють журналісти, підсудні нудьгують. Як повідомили наші джерела в прокуратурі, міліціонери мовчать і все заперечують, бо їм обіцяна винагорода і гарантована свобода та реабілітація, коли проросійські сили візьмуть в країні реванш. А без показів виконавців не можна офіційно засудити замовників, які оплатили це мовчання, отже, за гратами лише п'ять осіб, і більше чекати годі.

Гнітюче і принизливе видовище. Важко усвідомити, що насправді у цьому тісному, казенному залі судять не міліціонерів - тут нова епоха судить попередню, один світогляд виносить вирок іншому світогляду. Але якщо заглянути сюди випадково, ніщо, крім пари телекамер, не вказує, що тут йде історичний процес.

Люди, які отримали владу на крові повстання, яких винесла на верхівку потужна історична хвиля, самоусунулися від справи Небесної Сотні, умили руки. Під гаслами "неупередженості" і "законності" вони переклали відповідальність за цивілізаційне рішення на рядового суддю, на пересічних прокурорів і адвокатів. Дрібні безвідповідальні люди.

Без політичної та історичної оцінки подій на Майдані не можна усвідомити їх логіку, отже й встановити справедливість. Не можна оцінювати повстання за параграфами кримінального кодексу скинутого диктатора. Не можна втиснути історію в казенні протоколи - вона вирветься і помстить.

Важкі враження і передчуття принесло це засідання.

Перша осіння лекція

Як прагнення безвізового режиму та безмитних автомобілів дало початок національно-визвольній війні. Причини, історичні обставини та дух епохи, який звів на одній площі людей, що зрушили епоху.

Небесна Сотня



Скажіть, а правда ж, Небесна Сотня вам більше не болить?

Коли ви проходите по Інститутській, ви сприймаєте ті фотографії та груди бруківки, ті брудні пластмасові будівельні шоломи просто як пам'ятники, і у вас пролітає думка, що непогано було б на цьому місці звести якийсь нормальний меморіал, а потім відволікаєтесь і йдете далі у своїх справах?.. Правда ж, ви на загал позитивно оцінюєте реформи в країні, вважаєте, що все йде хоч і повільно, хоч і з проблемами, але в правильному напрямку, у вас напоготові кілька вбивчих прикладів успішних державних впроваджень, а коли вам у відповідь згадують про Небесну Сотню, ви відчуваєте роздратування, наче від заїждженної пластинки, наче вам доводиться сперечатися із скигліями, які ніколи нічим не будуть задоволені.

Правда ж, ви відчуваєте, що за таємницею розстрілу Небесної Сотні стоять якісь надзвичайні обставини, і в глибині душі відчуваєте, що коли вже керівництво держави мовчить на цю тему, то у нього є вагомі причини, які будуть відкриті пізніше, не зараз, а в свій час, і тільки дешеві популісти, які здатні лише горло дерти і критикувати, ні сіло ні впало піднімають цю тему, вносячи розбрат та створюючи внутрішню напругу у суспільстві, яке повільно й успішно долає наслідки революції та війни?..

Правда ж, ви підозрюєте, що оті вічні революціоери, які не вміють замовкнути, не вміють підкорятися цивілізованим правилам, які вимахують іменами Небесної Сотні, ніби дурник писаною торбою, швидше за все, співпрацюють з окупантами, і цілеспрямовано підривають автортет влади, розгойдуючи суспільство перед загрозою вторгнення?..

Правда ж, ви вже заспокоїлися, вже помірковано визнаєте, що жорстокість на Майдані була обопільною, що багато міліціонерів потім спокутували свою провину в АТО, і ворушити зараз старе неправильно, особливо у військовий час, та ще й стосовно військових спеціалістів, які так потрібні країні?

Правда ж, ви вже навіть змирилися, що смерть Небесної Сотні стане черговою історичною таємницею типу вбивства Кеннеді, і відчуваєте, що ця таємниця, можливо, і мусить бути таємницею, заради вищого державного блага, яке неочевидне простим громадянам, зате твердо осягнене керівниками, які взялися за таку важку і невдячну справу, як докорінні реформи?

29 серпня

Я не можу і не хочу нічого писати про оточення в серпні 14-го, про відкритий напад путінських військ, про ницу брехливість та жорстокість колишніх "братів". Для мене це особисте. Там, під Іловайськом, загинули ті, хто за перші місяці війни став моєю сім'єю.

За два роки, які минули з того дня, я лише навчився щиро радіти, що вижив. Все інше лишилося без змін.

На марш пам'яті у центр міста сьогодні не піду, не маю сил. Вічна честь і пам'ять загиблим, довічна помста зрадникам і окупантам; скільки живу, стільки присвячу себе відплаті.

(Московські "браття", я знаю, ви мене читаєте. Дарма ви мене тоді не вбили. Не раз пожалкуєте.)