Спеціально цього дня чекав. Тепер як іменинник скажу, а вам судити

(Спойлер: подарунок проситиму)

Як виявилося, коли хочеш заварити нормальну кашу, спершу потрібен кухар і казанок – така проста організаційна істина відкрилася за минулий мій рік. Іншими словами, якщо займаєшся громадською роботою, на практиці переконуєшся, що люди не здатні об’єднуватись самі по собі, яка б загроза або світла мета перед ними не стояла. Завжди потрібен той, ХТО об’єднує, і не менш важливо – ДЕ об’єднуватись. Тобто, потрібна суверенна територія.

Нагадую, якщо хто не в курсі – рік тому ми з побратимами, надивившись за два роки війни зсередини на українську армію, гвардію і міліцію, втратили будь-які надії, що збройні сили стануть рушієм змін в країні. Одночасно втратили сподівання, що цю державну систему взагалі можна змінити послідовною роботою зсередини. Отже, нами було прийнято рішення демобілізуватись і вломитись в систему ззовні, тим більше, тоді ми багато чули фразу: «от повернуться хлопці з фронту – наведуть лад!» - це надихало. Та й один біс на війні вже було нічого робити, бої практично завершились, і несила було стирчати без діла на Донбасі, поки в тилу йде активний московський реванш.

До повернення ми віднеслися вдумливо – спочатку проаналізували, які сили можна назвати позасистемними і непродажними. З’ясували, що на перші ролі знову сплили організації, які або мусили б після Майдану саморозчинитися від ганьби, або ті, хто відверто працює на ворогів, на міліцію та інші владні спецслужби, або просто шахраї, які нікуди не зникали з часів Кучми. Ті ж сили, які можна назвати щирими, були настільки дрібними і маргіналізованими, що вступати в них не було сенсу, простіше створити щось власне. Так ми й зробили: за останні місяці служби написали програмну книгу, в якій докладно пояснили нашу суспільну позицію і плани на майбутнє, розробили символіку та накреслили структуру. А потім демобілізувались і вляпались у тилову реальність по вуха.

Отже, літо пішло на формування основи – ми орендували погодинно зал, організували публічні зустрічі і лекції, заманювали людей всіма способами, сподіваючись, що знайдемо серед них наших.

За цей період ми з’ясували, що:
1. Те, за що на Донбасі давали медалі, тут карається кримінальними статтями.
2. Вороги, які в Бахмуті чи Сіверодонецьку ведуть себе тихо, тут вільно збираються на вулицях, щось вимагають, виступають по телевізору і тримають владу.
3. Побратими з війні не стають автоматично побратимами в тилу. Тут у всіх свої справи.
4. Ті, на кого ми найбільше сподівались, хто найбільше підтримував наші плани та мрії, на ділі виявився здатним лише на несвоєчасні поради.
5. Суспільство після війни швидше воліє не підтримувати ветеранів, а лікувати їх.
6. Справжні герої війни в тилу губляться. В тилу найкраще тим, хто вміє добувати не перемоги, а медалі, вміє говорити, а не воювати.
7. Гроші – основа основ, питання питань. Не важливо, скільки ти вбив ворогів, скільки поранень переніс, які випробування пройшов. В тилу ти важиш стільки, скільки платиш.
8. Той, хто платить, першим вимагає поступитись головними принципами.

Тим не менш, за літо ми зробили і запустили сайт (правда, на біса він потрібен з’ясовуємо оце лише зараз). Видали друком і в електронному вигляді програмну книжку «Новий Вогонь» (наразі через інтернет продано кількасот друкованих примірників та невідому кількість е-книжок, їх продаж став вагомою фінансовою підтримкою). Провели акцію проти «хресного ходу», організованого росіянами в Києві. Вчепили на Володимировій гірці український прапор, який російська агентура зірвала. Під час цієї акції з’ясували що «…Майдан скінчився, все забудьте, тепер знову наша влада» (слова офіцера СБУ). З’ясували, що борців, готових йти до кінця – жменька, а більшість записних патріотів та непримиримих правдорубів зникають з обрію за першим натяком влади і спецслужб.

Тим не менш, за літо ми зібрали громадську основу нашого руху, з десяток чоловік всього, але це вже була яка-не-яка структура. Отже, осінь мусила бути присвячена конкретним справам.

Восени ми (після важких сумнівів, бо багато разів хотілося закинути все це к бісовій матері) офіційно зареєстрували ГО «громадський рух «Новий Вогонь». Знайшли (слава небесам!) власного «олігарха» – доброго програміста зі Львову, який виділив нам невеличке, але регулярне фінансування. Взялися відвідувати щотижня судові засідання у справі Небесної Сотні, бо з жахом з’ясували, що цікавість до процесу впала, і тепер там відбуваються речі, які навесні 2014-го уявити не можна було. Змогли протидіяти «закону про мирні зібрання», який влада намагалася протягти, щоб обмежити права українців на збори. Стали співорганізаторами мітингу проти «презумпції правоти поліції», і з болем дізналися, наскільки мало лишилося людей, здатних взагалі подати голос проти свавілля міліції.

За цей період ми з’ясували:
1. Громадська організація – не армія, тут не можна просто поставити задачу і контролювати виконання.
2. Хороший хлопець – не професія. Від хороших хлопців мало толку, коли доходить до діла. Хай краще буде в чомусь поганий, але щоб задачі на себе брав і слово тримав.
3. Ветерани війни здебільше не збираються продовжувати боротьбу, бо впевнені, що вже все всім довели, і тепер не вони суспільству, а суспільство їм винне.
4. Честь, винесена з фронту ціною поранень і небезпек, тут вроздріб коштує 6000 гривень на місяць. Якщо ти герой, авторитет і визнаний бойовий командир – дорожче, зарплату обіцяють вже в доларах. Якщо ти при цьому активіст з підвішеним язиком і впізнаваним обличчям, можна виторгувати особливі умови.
5. Поки ми воювали, влада завела собі не лише пригодованих «волонтерів» і «ветеранів», але й власних «опозиціонерів».

Останній пункт виявився найстрашнішим. В перспективі вималювалась ситуація, яка пуля в пулю повторює біду Майдану-2013 – народна чаша терпіння переповнюється, народ вивалює на площу, а на чолі його ніби самі собою опиняються люди, на яких у влади залізний компромат, які зав’язані у схемах, і тому слухняно бігатимуть на Банкову вести перемовини від імені Майдану. Або ще гірше – на чолі Майдану опиняться персонажі, зрощені прямими ворогами Майдану.

Єдиний спосіб протидіяти цьому знайшовся такий – самим організувати святкування третьої річниці Майдану, і прослідкувати, щоб жодна мутна тварюка не опинилася на сцені.

Треба було, щоб низові майданівські організації здобули власний голос на цій площі, і в майбутньому, коли ситуація піде в рознос, не загубилися в натовпі під сценою, на якій царюватимуть юльки-сьомки-ляшки. Треба було здобути важіль впливу на Майдан, а єдиний для цього спосіб – організація, голос, і публічні обличчя.

На щастя, по результату жодна мутна падлюка і не рвалася в той вечір на сцену, бо влада напередодні істерично нагнітала страх, торочила про план «Шатун», обвинувачувала всіх в роботі на Путіна, і заборонила своїм шісткам наближатись до центру подій. Отже, святкування річниці вийшло перфектним, зі спецефектами, і побічним наслідком у вигляді погрому «Сбербанку Росії».

По результату 21-го ми з’ясували:
1. Влада боїться до срачки.
2. Нас вона чомусь боїться більше, ніж росіян і сепаратистів.
3. Міліція не захищає владу, коли відчуває, що перед нею – справжній народ, а не проплачені тітушки.
4. Якщо ти щирий, ти здатен протистояти всій державній пропаганді, і всій її силовій машині.
5. Маючи лише півтора десятки людей, можна багато чого зробити, якщо є розуміння мети і чіткий план.
6. Народ – живий, Майдан все ще живий, він жевріє під попелом, його так і не змогли загасити.
7. Від того, що хтось поб’є вікна у будинку Медведчука, Україна не розвалиться і Путін не нападе ще більше.

Отже, за минулий рік я пройшов шлях від веселого мордатого дембеля до худорлявого пацієнта з нервовим зривом, але справу, задуману рік тому, не кинув.

Тепер я прошу вас про подарунок.

Згідно нашого плану на наступний сезон, нам до зарізу потрібен штаб. Офіс, база, точка збору. Не сраний коворкінг, не посиденьки в кафе, а свій власний штаб – з прапором на стіні, з купами агітаційної макулатури по куткам, з чаєм, кавою, з міськими божевільними, які заходять і виносять мозок – нормальний такий громадський штаб. Як було сказано на початку: щоб заварити хорошу кашу, потрібен казанок.

Існує дуже багато дрібних і щирих організацій, яким просто нема куди піти, і вони розсипаються. Є багато хороших людей, яким ніде перетнутись з іншими хорошими людьми. Безліч потрібних і корисних зустрічей не відбулося, бо було далеко їхати, незручно, не в той час. Отже, потрібна постійно діюча точка збору, щоб не треба було за тиждень забиватись про розмову, а просто у вільну хвилину робочого дня зазирнути у зручне тепле місце, перетерти і домовитись.

Ми подали заявку у фонд держмайна на оренду кімнати в одному НДІ на Подолі. Фонд держмайна мусить провести оцінювання цієї кімнати, і виставити за неї ціну – невелику, ми (завдяки доброму програмісту зі Львову) мусимо потягнути. Але оцінка від фонду держмайна триває кілька місяців, і без хабарів цей процес не пришвидшити ніяк. А штаб потрібен вже вчора, тому (поки ФДМ тягне резину) ми хочемо винайняти тимчасове приміщення.

Знаю, багато хто мріє, щоб патріотичні сили об’єднувались. То допоможіть. Такий я прошу подарунок на день народження.
Ось наша картка: 5168 7556 0076 8929


фото за рікCollapse )
promo reznichenko_d august 5, 2013 14:33 87
Buy for 5 000 tokens
Якщо бажаєте допомогти автору блога - допоможіть матеріально. Рахунок: 5168 7556 0076 8929 ("Приватбанк")

Річниця Майдану

Звернення підполковника Михайла Ніколова ("Лермонтова") до бойових побратимів з приводу урочистого відзначення третьої річниці Революції Гідності в центрі Києва, на Майдані Незалежності, 21 листопада о 19 годині.

Яструби при владі

Завжди дивувався абсурдній ненависті москвинів до Барака Хуссейновича Обами, адже зручнішого президента США для них годі було уявити. Демократ, прибічник миру, діалогу, м'яких ліберальних цінностей - чорношкіра Ліза Сімпсон з хуєм. Прийшов до влади в період світового спокою, впевненості, домінування США; в час, коли Америка могла дозволити собі вагомо і з посмішкою погрожувати пальцем недобитим тиранам, і ніхто не зазіхав на її лідерство. Коли Обама виступав публічно, навіть по міміці читалося, як легко йому даються жарти, і як важко - погрози.

Рівно так само я дивуюся абсурдній радості москвинів щодо приходу Дональда нашого Трампа. Мазефакінг дог, це ж республіканець! Перший з 2009-го року. Невже кілька його двозначних заяв про можливу дружбу з путіним так забили памороки москвинам, що вони ігнорують очевидне?.. За республіканською партією - корпорації, які можуть зжерти Московію мов святковий пиріг, за нею генерали-яструби, які досі переживають, що не добили червоних в часи "Холодної війни".

Ось починають вимальовуватись головні кандидатури на ключові пости в адміністрації Трампа:
- Майкл Флінн - радник з національної безпеки. Ненависник ісламістів. Цинік, готовий заради їх знищення домовитись хоч з путіним, аби лиш чужими руками і чужою кров'ю зачистити Близький Схід.
- Майк Помпео - директор ЦРУ. Ненависник Ірану і всіх його союзників (включаючи ситуативних). Старий недоброзичливець Московії.
- Мітт Ромні - держсекретар. Кандидат від Республіканської партії на минулих виборах, білий християнин, мормон. Ненависник Московії, називає її "головним ворогом США", а путіна - "тираном".
- Джеймс Маттіс - міністр оборони, голова Пентагону. Воїн-аскет, легенда морської піхоти, любить особисто брати участь у боях. Старий і злющий яструб на прізвисько "Скажений пес". Вважає, що безпека в нашому регіоні може настати тільки в результаті розвалу Московії.

Ну?.. То чого ж москвини радіють?.. Якщо перелічені громадяни будуть невдовзі призначені на посади - кому стане непереливки?

Особисто гадаю, що парадоксальний московський оптимізм - це просто спроба чисто пропагандистськими методами здолати "зраду" "перемогою". Дуже давно для них не було хороших зовнішньополітичних новин, от вони й викручуються як можуть.

Запрошення на третю річницю Революції

Не можна віддавати ворогам річницю нашої Революції. Ми і так віддали їм забагато.

Річниця Майдану - це наше свято, наш привід згадати все. В цей день на наших площах мусимо бути ми, а не юльки, ляшки, рабиновичі та інша фарбована нечисть.

Побратими і сестри, приходьте на Майдан в понеділок, 21 листопада. І, Бога ради, не бійтеся. Ви ж вміли не боятися три роки тому.

Tags:

До річниці Майдану

Брати і сестри, українці!

Щоосені приходить наш день – 21 листопада, річниця Майдану. День-згадка про нашу гордість, відчай і силу. Свято, яке нагадує всім вельможним, що не вони в цій країні є джерелом влади, не їхні гроші і не їхня поліція, а ми – народ. Це ми творимо Історію.

2016-го року цього дня, як і всі попередні роки, комітет революційних громадських організацій і партій (чий перелік наведено нижче) закликає громадян вийти на Віче, на урочистий Марш у центрі Києва.

Ми прагнемо згадати кров і холодну бруківку вулиці Небесної Сотні. Ми хочемо глянути в очі один одному, згадати нашу єдність, відчути, що нам є на кого розраховувати у вирішальний момент.

Нагадаймо владі, що ми – її судді. Нагадаймо, що нема такої влади, яка змогла б керувати українцями без їхньої на це згоди.
Нагадаймо ворогам, що рано вони забули свій переляк, рано попіднімали голови. Революцію не закінчено, ми нічого не забули і нікого не пробачили. Ми завершимо свою справу.

Не буває такої зими, яка вистудила б наші вогні. Беріть з собою шини, брати і сестри, будемо грітись.

З прийдешнім святом!
До зустрічі на Майдані – 21 листопада, о 19 годині.


Комітет визволення політв’язнів
Добровольчий рух ОУН
«Білий Молот»
«Новий Вогонь»
Правий Сектор
«Чорний Комітет»
«Національний Альянс»
УНСО
ГО «Луганці»
«Київське Віче»
КМО «Українська республіканська партія»
ОУН (д)

Важливе оголошення:

Сьогодні, на спільній нараді революційних організацій було прийнято рішення про урочисте відзначення третьої річниці Революції.



21 листопада о 19:00 ми виходимо на віче, на наш Майдан, після якого буде проведено марш.
Ми вийдемо, щоб нагадати чиновникам та олігархам, що революція не завершена, процес триває. Ми нагадаємо, що згідно Конституції та історичної правди єдиним джерелом влади є народ, цей народ вже двічі доводив свій характер, а терпіння його не безкінечне.
Наступна нарада відбудеться 9 листопада о 19:00 у штабі Добровольчого руху ОУН
Запрошуємо всіх до спільної боротьби. Разом переможемо, приєднуйтесь.

Учасники ініціативи:
- Добровольчий рух ОУН
- "Правий Сектор"
- "Чорний Комітет"
- "Новий Вогонь"
- Комітет Визволення Політв'язнів
- ОУН (д)
- "Київське Віче"
- ГО "Луганці"

За інформацією звертатись за контактним телефоном - 096-770-69-41 (подруга Світла)

Зустріли людину, яку не сподівались побачити

Вчора, щоб морально підтримати вбивць Небесної Сотні, на суд по справі розстрілу Майдану прийшов особисто командир роти "Беркуту" Євген Антонов. Той, що керував розгоном студентів 30 листопада 2013.
Він продовжує працювати в МВС, на тій же посаді - командиром третьої роти. Тільки "Беркут" тепер названо "Полком міліції громадської безпеки особливого призначення".

(З перемогою революції, друзі. Вчергове, всіх - з перемогою революції)



***

Мені здавалося самоочевидним, що кожна людина, яка будь-яким способом здобула зброю та явилася з нею на захист повстання в найстрашніший час Майдану (тобто в період між першими смертями та масовим розстрілом 20 лютого) - це герой, рішучість та звитяга якого заслуговують найвищої нагороди. Але сьогодні, сидячи на суді по справі Небесної Сотні, я розгублено відмічав, що адвокати убивць-міліціонерів, розглядаючи відеоматеріали хроніки, в першу чергу звертали увагу на каміння і пляшки в руках жертв, - "...от бачите! Бачите! Який же це мирний протест?!"

А свідки (ті майданівці, які вижили під кулями) поспішали перед вбивцями виправдатися - "...ні, ні, ніяких пляшок і каміння, лише щит та шолом!"

І це при тому, що проти Майдану влада, виявляється, використовувала навіть кулемети ПКМ. Кулемети!
Друзі, це не переможне повстання судить своїх вбивць. Це влада, якій однакові обидві сторони заворушень, проводить формальний розбір подій. Отже, якщо ви, друзі, під час масових убивств не просто гинули під кулями, а чинили активний спротив - бережіться. Правосуддя "нової влади" вас колись згадає.

Міліціонери знущаються над героєм Майдану в суді по справі Небесної Сотні



"...А ви як хотіли? Хіба крім кулі вас могло щось зупинити?"

На суді по справі Небесної Сотні судять, власне, Небесну Сотню, а не її вбивць. Вчора я про це дізналась, коли разом з іншими активістами "НВ" побувала на одному з таких судилищ.

Там обговорюють не тих, хто стріляв у беззбройних протестантів, не тих, хто віддавав на це наказ. Там абсолютно серйозно вирішують, чи мали право майданівці підійматися до Жовтневого палацу, навіщо вони це робили, якщо добрі беркутівці їх навіть не штурмували, а просто здалеку обстрілювали. Так-так, я не перебільшую. Сама в житті б не повірила, якби своми вухами не чула. Вони судять НАС.

На засіданні, яке відбувалося минулого вівторка, допитували свідка - майданівця Лапко Вадима Івановича. Міцний спокійний чоловік, середнього віку, колишній офіцер, з тих сумлінних чолов'яг, які в ті дні кидали всі справи і стрибали в потяги на Київ, щоб відстоювати Майдан. Таке було. Я добре пам'ятаю цих хлопців. І ось він починає розповідати про події того страшного ранку: будівельні каски, дерев'яні палиці, шикування, страх, "хто готовий - той вперед", один залізний щит на двадцять чоловік... І усе це так до болю близько, так пам'ятно, до найдрібнішої деталі.

І на якомусь моменті розповіді я розумію, що переді мною справжній ГЕРОЙ. Чоловік, який дійсно там був, - у самому пеклі. Який сам дивом не потрапив у Небесну Сотню. Коли в нього вистрілили, Вадим Іванович якраз нахилився, щоб підняти із землі убитого побратима. Так куля потрапила тільки в плече...

Для мене досі це - незбагненна ступінь відваги.

І тут над ним починають знущатися. Ні, не допитувати. Саме знущатися, жартувати, заплутувати, звинувачувати в усіх "злочинах Майдану", відверто глумитися.

- Ви мали при собі вогнепальну чи іншу зброю?
- Ні, мі всі булі беззбройні.
- Скільки вас було чоловік?
- Близько двадцяти.
- І ви пішли в атаку на правоохоронців, які вже стріляли?
- Так.
- І що ви вдвадцятьох без зброї думали їм зробити?

Дружний сміх адвокатів, суддів, беркутівців і їх дружин.

При чому, спочатку накинулися троє беркутовських адвокатів. Потім до допиту підключилися підсудні, що прямо з клітки розповідали про звірства, що творилися над ними, бідолахами. А після їм почав вторити сам суддя, вкрадливим голосом доносячи основну ідею заходу: усі були неправі, насильство це погано, давайте жити дружньо.

Апофеозом блюзнірства стала заява одного з адвокатів, мовляв, 20 лютого була офіційна заборона проведення мітингів. Та і диктаторські закони від 16 грудня були, виявляється, прийняті нашими легітимними обранцями, і обов'язкові до виконання.
І ось стоїть людина, якій вони повинні в ніжки кланятися, якій ці нелюди в підметки не годяться... і він абсолютно розгублений. І я разом з ним розвожу руками, я теж не знаю, що відповісти на ці питання. Тому що подібні питання не повинні звучати в принципі. За одні такі питання треба саджати. Але у нас немає судів Революції Гідності, що перемогла.

Тепер виявляється, у нас не було ніякої революції, а була купка хуліганів, які навіщось побилися з добрими міліціонерами.
Це судилище - часів Януковича, і процеси йдуть за законами Януковича. Подивіться самі.

(Вікторія Різниченко, секретар "НВ")

Суд над добровольцем "Правого Сектору"



У революції може бути лише одне виправдання - її перемога. Якщо революція (зокрема, Майдан) не перемагає, то подвиги повстанців трактуються з точки зору дореволюційного закону як "злочини". Це, власне, ми і спостерігаємо тепер в Україні.

Ось, днями до тюрми був кинутий доброволець "Правого Сектору", керівник ПС Закарпаття Олександр Сачко; кримінальні справи на нього відкриті давно, і зараз прокурор вирішив, що людина ця настільки небезпечна, що до закінчення слідства її треба тримати під вартою. На щастя, під тиском громади суд сьогодні відпустив Олександра на поруки народних депутатів. Кримінальна справа не закрита, але, принаймні, чекати вироку Сачко буде на волі.