Про епізод зі стріляниною, яку влаштував Пашинський

Одного разу під час служби на Донбасі, в місті Часів Яр, на шляху довжиною якихось 500 метрів, від місцевого магазина до нашої казарми я послідовно зіштовхнувся з ТРЬОМА пьяними та агресивними компаніями місцевих чоловіків, які, зреагувавши на мій військовий однострій, намагалися мене зачепити, збити грошей та влаштувати конфлікт (день зарплати у них був, чи шо, але пьяні були реально всі). Проте зі мною був штатний пістолет ПМ з бойовими набоями, і я успішно відбився від всіх - НЕ СТРІЛЯЮЧИ. Вистачило демонстрації зброї, словесного обгрунтування та пару разів прикластись руків'ям по зубах, щоб дійшло.

Співставляючи ситуації, я роблю висновок, що депутат-олігарх Пашинський, який зіштовхнуся з ОДНИМ неозброєним супротивником і одразу влаштував стрільбу на ураження, поранив людину - це агресивний істеричний придурок, якому давати пістолет взагалі не можна. Проте у нього він є, а у мене - нема, і я (на відміну від нього) навіть теоретичного права на пістолет не маю. Ну, хіба якщо черговий міністр-силовик з барського плеча, в знак особистої прихильності і схвалення мені його дозволить. Так вони відносяться до нас.

Три роки тому, одразу після Інститутської, після "мирного наступу", в який нас повела тодішня "опозиція", я вивів правило - НІКОЛИ НЕ ДОВІРЯЙ ПРАВИТЕЛЮ, ЯКИЙ НЕ ДОВІРЯЄ ТОБІ ЗБРОЇ. Тоді вони свідомо кинули нас, беззбройних, під кийки і кулі, і я зарікся ще раз опинитись в подібній ситуації.

Моя категорична недовіра всій цій колишній опозиції, яка нині призначила себе владою, всім цим пашинським-турчиновим-порошенкам-тягнибокам-кличкам-тимошенкам йде звідти, з Інститутської. Вони дозволяють зброю собі, і не дозволяють нам. Вони озброюються самі, роззброюючи нас, і це в умовах війни проти зовнішнього агресора. Вони нас бояться і не довіряють, отже, нема жодної причини довіряти їм.
promo reznichenko_d august 5, 2013 14:33 87
Buy for 5 000 tokens
Якщо бажаєте допомогти автору блога - допоможіть матеріально. Рахунок: 5168 7556 0076 8929 ("Приватбанк")

Суд по справі розгону і побиття євромайданівців



Можливо, для багатьох буде сюрпризом, але чи знаєте ви, що одна із зал засідань Шевченківського суду столиці майже місяць захоплена і утримується хлопцями і дівчатами, яких калічив "беркут" 30 листопада 2013 року на Майдані незалежності?.. Тими самими, чиє побиття тоді підняло країну.

Цьогоріч, в ювілейне засідання 30 листопада 2016-го, підбивши підсумки трьох років "розслідування", постраждалі майданівці не витримали і збунтувались. Коли суддя вчергове перенесла розгляд справи на кілька місяців, вони оголосили, що просто не підуть із зали засідань. Не підуть і все, віднині засідання буде тривати цілодобово.

Чи знаєте ви, що справу про побиття євромайданівців веде суддя Олена Мелешак, яка під час революції фабрикувала справи проти майданівців?

Чи знаєте ви, що з приходом генпрокурора Луценко вести справу залишили одного єдиного слідчого?

Чи знаєте ви, що по справі побиття студентів наразі 0 (нуль) затриманих міліціонерів.

Чи знаєте ви, що командири рот, які керували побиттям і проходять у справі як обвинувачені, просто не з'являються в суд, проте суддя не бачить приводу призначати їм запобіжний захід?

Чи знаєте ви, що за три роки слідство не визначило жодного (жодного!) безпосереднього виконавця. Ще раз - з усіх міліціонерів, які калічили євромайданівців, слідство за три роки не назвало ЖОДНОГО.

Серед хлопців, яких ми застали на нічному чергуванні в захопленому залі суду, ми несподівано зустріли Віталія Кузьменка - колишнього студента-історика, який був жорстоко покалічений в ту ніч, але одужав, повернувся на Майдан, тримав барикади, з початком російського наступу пішов добровольцем на фронт і воював аж до цього року. Його, як яскравий приклад патріотизму і відданності, в річницю Незалежності цього року вихваляли центральні ЗМІ, він брав участь в урочистому параді на Хрещатику, з ним фотографувався Порошенко. А тепер ось він, тут.

Парадокс

З’ясувалася цікавезна річ – колишні романтики та непохитні ідеалісти з праворадикального руху за останні роки розвили в собі парадоксальну політичну гнучкість. Засвоїли уроки Макіавеллі, визнали, що «політика – це мистецтво можливого», і готові йти на необхідні компроміси заради користі справи. Тільки от чомусь ці компроміси можливі виключно з усіляким лайном, яке має гроші і вплив, може дати копійку чи відмазати.

Зате коли мова заходить про ідеологічних супротивників – ооо!.. Тут націоналісти просто залізно принципові. Від словосполучення «гей-парад» їх кидає у праведний гнів, ніби їм запропонували продати Батьківщину. Вони стають стіною на шляху «маршу імені Махна», бо ж Махно – то анархізм, анархізм – то лівацтво, а лівацтво тут не пройде, пацани не схвалять. І плювати, що захищають «марш Махна» такі ж ветерани війни і такі ж майданівці, просто з іншим поглядом на другорядні речі. Принципи ж бо.

І от виходить, що служити Ляшкові, який за гроші і кар’єру хуя смоктав – можна. Працювати на Авакова чи іншу контору – можна. Виконувати вказівки Мосійчука, якого вся країна бачила з хабарем у руках – можна. Можна, значить, брати крадену гривню, а протягнути руку щирим лібералам, бідним націонал-анархістам, лівим правозахисникам, російськомовним, у яких той же олігархічний промосковський ворог – це не можна, значить. Тут, значить, у нас принциповість і схвальна твердість.
Таке враження, що націоналісти навіть після революції не здолали прокляття субкультурної тусовочки, і оцінюють людей за принципом «з наших чи не з наших», а не «нормальний чи паскуда».

Побратими! Вибачте, але може політична гнучкість має виглядати якось інакше? Якщо життя примушує до компромісів, то може треба розвивати гнучкий розум, а не гнучкий хребет?

Світлої пам'яті Олега Мужчиля (Лісника)



Якщо ти загинеш на московсько-українському фронті, ти повернешся додому героєм, навіть якщо за життя був боягузом, алкоголіком, і підірвався на власній же міні. Твоїм дітям розкажуть неправду, щоб вони пишались татом, неправду розкажуть твоїм батькам, твоїй дружині і твоїм близьким. Неправда буде підтримуватись твоїм командиром, неправду розкажуть офіційні особи, коли відкриватимуть пам'ятну табличку на школі, в якій ти вчився. Тебе чекає добра слава, навіть якщо ти її не заслуговував.

Якщо ж ти, воюючи проти тих же ворогів, загинеш не на фронті, а в тилу, тебе також накриє хвиля неправди. Але це буде геть інша неправда - твоє ім'я втопчуть в багно, тебе призначать злочинцем, і які б чисті не були твої наміри, тебе назвуть не героєм, а "московським агентом".

Бо у тебе більше шансів зайти з боями у Донецьк, ніж зайти в елітний бордель "Санахант" біля Кабінету Міністрів України. Бо воюючи далеко на Донбасі, ти не складаєш небезпеки для ворогів, які користуються твоєю країною тут, в тилу. І вони радо співатимуть тобі осанну, поки твоя зброя не несе їм загрози, їм це не важко.

Сьогодні громадський рух "Новий Вогонь" відвідав урочистий захід пам'яті українського воїна Олега Мужчиля (друга Лісника), який рік тому в цей день загинув в квартирі звичайної київської багатоповерхівки, убитий працівниками СБУ.

Людей цього вечора було більше, ніж ми сподівались. Значить, остаточно розтопати правду не вийшло.

Спеціально цього дня чекав. Тепер як іменинник скажу, а вам судити

(Спойлер: подарунок проситиму)

Як виявилося, коли хочеш заварити нормальну кашу, спершу потрібен кухар і казанок – така проста організаційна істина відкрилася за минулий мій рік. Іншими словами, якщо займаєшся громадською роботою, на практиці переконуєшся, що люди не здатні об’єднуватись самі по собі, яка б загроза або світла мета перед ними не стояла. Завжди потрібен той, ХТО об’єднує, і не менш важливо – ДЕ об’єднуватись. Тобто, потрібна суверенна територія.

Нагадую, якщо хто не в курсі – рік тому ми з побратимами, надивившись за два роки війни зсередини на українську армію, гвардію і міліцію, втратили будь-які надії, що збройні сили стануть рушієм змін в країні. Одночасно втратили сподівання, що цю державну систему взагалі можна змінити послідовною роботою зсередини. Отже, нами було прийнято рішення демобілізуватись і вломитись в систему ззовні, тим більше, тоді ми багато чули фразу: «от повернуться хлопці з фронту – наведуть лад!» - це надихало. Та й один біс на війні вже було нічого робити, бої практично завершились, і несила було стирчати без діла на Донбасі, поки в тилу йде активний московський реванш.

До повернення ми віднеслися вдумливо – спочатку проаналізували, які сили можна назвати позасистемними і непродажними. З’ясували, що на перші ролі знову сплили організації, які або мусили б після Майдану саморозчинитися від ганьби, або ті, хто відверто працює на ворогів, на міліцію та інші владні спецслужби, або просто шахраї, які нікуди не зникали з часів Кучми. Ті ж сили, які можна назвати щирими, були настільки дрібними і маргіналізованими, що вступати в них не було сенсу, простіше створити щось власне. Так ми й зробили: за останні місяці служби написали програмну книгу, в якій докладно пояснили нашу суспільну позицію і плани на майбутнє, розробили символіку та накреслили структуру. А потім демобілізувались і вляпались у тилову реальність по вуха.

Отже, літо пішло на формування основи – ми орендували погодинно зал, організували публічні зустрічі і лекції, заманювали людей всіма способами, сподіваючись, що знайдемо серед них наших.

За цей період ми з’ясували, що:
1. Те, за що на Донбасі давали медалі, тут карається кримінальними статтями.
2. Вороги, які в Бахмуті чи Сіверодонецьку ведуть себе тихо, тут вільно збираються на вулицях, щось вимагають, виступають по телевізору і тримають владу.
3. Побратими з війні не стають автоматично побратимами в тилу. Тут у всіх свої справи.
4. Ті, на кого ми найбільше сподівались, хто найбільше підтримував наші плани та мрії, на ділі виявився здатним лише на несвоєчасні поради.
5. Суспільство після війни швидше воліє не підтримувати ветеранів, а лікувати їх.
6. Справжні герої війни в тилу губляться. В тилу найкраще тим, хто вміє добувати не перемоги, а медалі, вміє говорити, а не воювати.
7. Гроші – основа основ, питання питань. Не важливо, скільки ти вбив ворогів, скільки поранень переніс, які випробування пройшов. В тилу ти важиш стільки, скільки платиш.
8. Той, хто платить, першим вимагає поступитись головними принципами.

Тим не менш, за літо ми зробили і запустили сайт (правда, на біса він потрібен з’ясовуємо оце лише зараз). Видали друком і в електронному вигляді програмну книжку «Новий Вогонь» (наразі через інтернет продано кількасот друкованих примірників та невідому кількість е-книжок, їх продаж став вагомою фінансовою підтримкою). Провели акцію проти «хресного ходу», організованого росіянами в Києві. Вчепили на Володимировій гірці український прапор, який російська агентура зірвала. Під час цієї акції з’ясували що «…Майдан скінчився, все забудьте, тепер знову наша влада» (слова офіцера СБУ). З’ясували, що борців, готових йти до кінця – жменька, а більшість записних патріотів та непримиримих правдорубів зникають з обрію за першим натяком влади і спецслужб.

Тим не менш, за літо ми зібрали громадську основу нашого руху, з десяток чоловік всього, але це вже була яка-не-яка структура. Отже, осінь мусила бути присвячена конкретним справам.

Восени ми (після важких сумнівів, бо багато разів хотілося закинути все це к бісовій матері) офіційно зареєстрували ГО «громадський рух «Новий Вогонь». Знайшли (слава небесам!) власного «олігарха» – доброго програміста зі Львову, який виділив нам невеличке, але регулярне фінансування. Взялися відвідувати щотижня судові засідання у справі Небесної Сотні, бо з жахом з’ясували, що цікавість до процесу впала, і тепер там відбуваються речі, які навесні 2014-го уявити не можна було. Змогли протидіяти «закону про мирні зібрання», який влада намагалася протягти, щоб обмежити права українців на збори. Стали співорганізаторами мітингу проти «презумпції правоти поліції», і з болем дізналися, наскільки мало лишилося людей, здатних взагалі подати голос проти свавілля міліції.

За цей період ми з’ясували:
1. Громадська організація – не армія, тут не можна просто поставити задачу і контролювати виконання.
2. Хороший хлопець – не професія. Від хороших хлопців мало толку, коли доходить до діла. Хай краще буде в чомусь поганий, але щоб задачі на себе брав і слово тримав.
3. Ветерани війни здебільше не збираються продовжувати боротьбу, бо впевнені, що вже все всім довели, і тепер не вони суспільству, а суспільство їм винне.
4. Честь, винесена з фронту ціною поранень і небезпек, тут вроздріб коштує 6000 гривень на місяць. Якщо ти герой, авторитет і визнаний бойовий командир – дорожче, зарплату обіцяють вже в доларах. Якщо ти при цьому активіст з підвішеним язиком і впізнаваним обличчям, можна виторгувати особливі умови.
5. Поки ми воювали, влада завела собі не лише пригодованих «волонтерів» і «ветеранів», але й власних «опозиціонерів».

Останній пункт виявився найстрашнішим. В перспективі вималювалась ситуація, яка пуля в пулю повторює біду Майдану-2013 – народна чаша терпіння переповнюється, народ вивалює на площу, а на чолі його ніби самі собою опиняються люди, на яких у влади залізний компромат, які зав’язані у схемах, і тому слухняно бігатимуть на Банкову вести перемовини від імені Майдану. Або ще гірше – на чолі Майдану опиняться персонажі, зрощені прямими ворогами Майдану.

Єдиний спосіб протидіяти цьому знайшовся такий – самим організувати святкування третьої річниці Майдану, і прослідкувати, щоб жодна мутна тварюка не опинилася на сцені.

Треба було, щоб низові майданівські організації здобули власний голос на цій площі, і в майбутньому, коли ситуація піде в рознос, не загубилися в натовпі під сценою, на якій царюватимуть юльки-сьомки-ляшки. Треба було здобути важіль впливу на Майдан, а єдиний для цього спосіб – організація, голос, і публічні обличчя.

На щастя, по результату жодна мутна падлюка і не рвалася в той вечір на сцену, бо влада напередодні істерично нагнітала страх, торочила про план «Шатун», обвинувачувала всіх в роботі на Путіна, і заборонила своїм шісткам наближатись до центру подій. Отже, святкування річниці вийшло перфектним, зі спецефектами, і побічним наслідком у вигляді погрому «Сбербанку Росії».

По результату 21-го ми з’ясували:
1. Влада боїться до срачки.
2. Нас вона чомусь боїться більше, ніж росіян і сепаратистів.
3. Міліція не захищає владу, коли відчуває, що перед нею – справжній народ, а не проплачені тітушки.
4. Якщо ти щирий, ти здатен протистояти всій державній пропаганді, і всій її силовій машині.
5. Маючи лише півтора десятки людей, можна багато чого зробити, якщо є розуміння мети і чіткий план.
6. Народ – живий, Майдан все ще живий, він жевріє під попелом, його так і не змогли загасити.
7. Від того, що хтось поб’є вікна у будинку Медведчука, Україна не розвалиться і Путін не нападе ще більше.

Отже, за минулий рік я пройшов шлях від веселого мордатого дембеля до худорлявого пацієнта з нервовим зривом, але справу, задуману рік тому, не кинув.

Тепер я прошу вас про подарунок.

Згідно нашого плану на наступний сезон, нам до зарізу потрібен штаб. Офіс, база, точка збору. Не сраний коворкінг, не посиденьки в кафе, а свій власний штаб – з прапором на стіні, з купами агітаційної макулатури по куткам, з чаєм, кавою, з міськими божевільними, які заходять і виносять мозок – нормальний такий громадський штаб. Як було сказано на початку: щоб заварити хорошу кашу, потрібен казанок.

Існує дуже багато дрібних і щирих організацій, яким просто нема куди піти, і вони розсипаються. Є багато хороших людей, яким ніде перетнутись з іншими хорошими людьми. Безліч потрібних і корисних зустрічей не відбулося, бо було далеко їхати, незручно, не в той час. Отже, потрібна постійно діюча точка збору, щоб не треба було за тиждень забиватись про розмову, а просто у вільну хвилину робочого дня зазирнути у зручне тепле місце, перетерти і домовитись.

Ми подали заявку у фонд держмайна на оренду кімнати в одному НДІ на Подолі. Фонд держмайна мусить провести оцінювання цієї кімнати, і виставити за неї ціну – невелику, ми (завдяки доброму програмісту зі Львову) мусимо потягнути. Але оцінка від фонду держмайна триває кілька місяців, і без хабарів цей процес не пришвидшити ніяк. А штаб потрібен вже вчора, тому (поки ФДМ тягне резину) ми хочемо винайняти тимчасове приміщення.

Знаю, багато хто мріє, щоб патріотичні сили об’єднувались. То допоможіть. Такий я прошу подарунок на день народження.
Ось наша картка: 5168 7556 0076 8929


фото за рікCollapse )

Річниця Майдану

Звернення підполковника Михайла Ніколова ("Лермонтова") до бойових побратимів з приводу урочистого відзначення третьої річниці Революції Гідності в центрі Києва, на Майдані Незалежності, 21 листопада о 19 годині.

Яструби при владі

Завжди дивувався абсурдній ненависті москвинів до Барака Хуссейновича Обами, адже зручнішого президента США для них годі було уявити. Демократ, прибічник миру, діалогу, м'яких ліберальних цінностей - чорношкіра Ліза Сімпсон з хуєм. Прийшов до влади в період світового спокою, впевненості, домінування США; в час, коли Америка могла дозволити собі вагомо і з посмішкою погрожувати пальцем недобитим тиранам, і ніхто не зазіхав на її лідерство. Коли Обама виступав публічно, навіть по міміці читалося, як легко йому даються жарти, і як важко - погрози.

Рівно так само я дивуюся абсурдній радості москвинів щодо приходу Дональда нашого Трампа. Мазефакінг дог, це ж республіканець! Перший з 2009-го року. Невже кілька його двозначних заяв про можливу дружбу з путіним так забили памороки москвинам, що вони ігнорують очевидне?.. За республіканською партією - корпорації, які можуть зжерти Московію мов святковий пиріг, за нею генерали-яструби, які досі переживають, що не добили червоних в часи "Холодної війни".

Ось починають вимальовуватись головні кандидатури на ключові пости в адміністрації Трампа:
- Майкл Флінн - радник з національної безпеки. Ненависник ісламістів. Цинік, готовий заради їх знищення домовитись хоч з путіним, аби лиш чужими руками і чужою кров'ю зачистити Близький Схід.
- Майк Помпео - директор ЦРУ. Ненависник Ірану і всіх його союзників (включаючи ситуативних). Старий недоброзичливець Московії.
- Мітт Ромні - держсекретар. Кандидат від Республіканської партії на минулих виборах, білий християнин, мормон. Ненависник Московії, називає її "головним ворогом США", а путіна - "тираном".
- Джеймс Маттіс - міністр оборони, голова Пентагону. Воїн-аскет, легенда морської піхоти, любить особисто брати участь у боях. Старий і злющий яструб на прізвисько "Скажений пес". Вважає, що безпека в нашому регіоні може настати тільки в результаті розвалу Московії.

Ну?.. То чого ж москвини радіють?.. Якщо перелічені громадяни будуть невдовзі призначені на посади - кому стане непереливки?

Особисто гадаю, що парадоксальний московський оптимізм - це просто спроба чисто пропагандистськими методами здолати "зраду" "перемогою". Дуже давно для них не було хороших зовнішньополітичних новин, от вони й викручуються як можуть.

Запрошення на третю річницю Революції

Не можна віддавати ворогам річницю нашої Революції. Ми і так віддали їм забагато.

Річниця Майдану - це наше свято, наш привід згадати все. В цей день на наших площах мусимо бути ми, а не юльки, ляшки, рабиновичі та інша фарбована нечисть.

Побратими і сестри, приходьте на Майдан в понеділок, 21 листопада. І, Бога ради, не бійтеся. Ви ж вміли не боятися три роки тому.

Tags:

До річниці Майдану

Брати і сестри, українці!

Щоосені приходить наш день – 21 листопада, річниця Майдану. День-згадка про нашу гордість, відчай і силу. Свято, яке нагадує всім вельможним, що не вони в цій країні є джерелом влади, не їхні гроші і не їхня поліція, а ми – народ. Це ми творимо Історію.

2016-го року цього дня, як і всі попередні роки, комітет революційних громадських організацій і партій (чий перелік наведено нижче) закликає громадян вийти на Віче, на урочистий Марш у центрі Києва.

Ми прагнемо згадати кров і холодну бруківку вулиці Небесної Сотні. Ми хочемо глянути в очі один одному, згадати нашу єдність, відчути, що нам є на кого розраховувати у вирішальний момент.

Нагадаймо владі, що ми – її судді. Нагадаймо, що нема такої влади, яка змогла б керувати українцями без їхньої на це згоди.
Нагадаймо ворогам, що рано вони забули свій переляк, рано попіднімали голови. Революцію не закінчено, ми нічого не забули і нікого не пробачили. Ми завершимо свою справу.

Не буває такої зими, яка вистудила б наші вогні. Беріть з собою шини, брати і сестри, будемо грітись.

З прийдешнім святом!
До зустрічі на Майдані – 21 листопада, о 19 годині.


Комітет визволення політв’язнів
Добровольчий рух ОУН
«Білий Молот»
«Новий Вогонь»
Правий Сектор
«Чорний Комітет»
«Національний Альянс»
УНСО
ГО «Луганці»
«Київське Віче»
КМО «Українська республіканська партія»
ОУН (д)